Неділя, 18.11.2018, 00:33
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Free counters!
Вхід на сайт
Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 35
Друзі сайту

Відірватись від землі...


Хто з нас не підводив очей у небо, зачаровуючись його бездонною таємничістю, милуючись його заворожуючою ніжністю, захоплюючись його вражаючою величчю.
Не раз робив це й сільський кучерявочубий хлопчик Іванко, котрий зростав, будучи третьою дитиною, у шестидітній сім’ї простого шевця. Народився у суворому 1941, коли небо тяжіло й дихало війною, та все ж вабили мрійливого хлопчака такі загадкові  хмаринки.
Природа, батьки, Господь наділили Іванка багатою душею та надзвичайно допитливим розумом. Захоплюючись з дитинства читанням, музикою, став виявляти неймовірні математичні здібності. Ще в той час дуже подружився з королевою наук – математикою. Душа хлопця тягнулась до книг, а розум – до точних наук. Саме тому після завершення школи вступив до Рівненського педінституту на фізико-математичний факультет. Навчаючись в інституті, навіть перебуваючи потім на службі в лавах армії, постійно займався, іноді навіть одразу двома такими звичними й улюбленими справами: виконував контрольні роботи з фізики, математики та перелистував сторінки художньої літератури.
Та все вабило небо...
І наче провидіння: під час перебування в Військовій авіаційній школі механіків, де здобував звання інструктора по електрообладнанню авіації дальньої дії, прокотилась звістка про те, що з Москви прибуває комісія для відбору курсантів в Інститут космонавтики. Вщерть заполонила ця думка молодого Івана. Успішно пройшовши відбір, отримав виклик у Генштаб. А в 1964 р. після повного обстеження у Московському науково-дослідному військовому госпіталі був зарахований у команду Державного науково-дослідного випробувального інституту авіації та космонавтики військово-повітряних сил СРСР.
У 1965 р. завершив повний курс навчання у команді випробувачів скафандру системи „Беркут”. Особисто познайомився з Ю.О.Гагаріним, В.О. Шаталовим, був дублером О.А.Леонова.
Повернувшись додому, Іван Васильович, працює на посаді викладача кафедри математики у Рівненському інституті водного господарства, постійно підтримуючи зв’язок з Москвою, чекаючи виклику, сповнений мрій і  сподівань про великий космос.
Та сталось не так, як гадалось. Амур пустив свої стріли, і з’явилась вона: струнка вродлива білявка, яка цілковито заполонила серце молодого чоловіка.
- А пригадуєте, Іване Васильовичу, той час – запитуємо у сивочолого літнього чоловіка. Враз грайливими іскорками заблищали очі, по-парубоцькі крутнулися  сиві вуса, і обличчя осяяла молодецька посмішка.
- Та звичайно. Вродлива була...
Як відомо, жіноча краса трепетне почуття кохання буває в житті важливіше понад усе інше. Як кажуть: перед красою і коханням мовкне навіть найкрасномовніший мудрець...
1967 рік - приходить виклик з Москви. І тут життя, як завжди, змусило обирати. Складним був вибір. Та є в кожного з нас ота доля-обраниця, яка все-таки обирає нас, а не ми її. Розривається чоловік між коханням та мрією про космос.
Перемагають почуття...
Іван Васильович відмовляється від великої мрії і залишається з коханою дружиною в очікуванні свого бажаного первістка.
Йдуть роки...Щебечуть-підростають двійко дітей. Наче й змирилась душа. Все вляглось, призвичаїлось. За домашніми турботами, в оточенні дітлахів школи, де працює Іван Васильович, за книгами та контрольними роботами нудьгувати було ніколи.
Та прийшла недуга. Підкралась тихо, непомітно, навіть підступно. Розпочалась з дрібниці: рана на нозі. Впродовж довгих 17 років ця „наче дрібниця” не припиняла турбувати чоловіка: загоювалась, відкривалась знову... Місцеві лікарі лікували рану як результат прихованої форми цукрового діабету та остеомієліт? Та почались ускладнення. Стривожений чоловік звернувся в обласну лікарню й був шокований чорною звісткою про те, що попередній діагноз поставлений невірно: лікувати необхідно було атеросклероз, а не остеомієліт. Ще страшнішим ударом був вирок про те, що час втрачений, розпочалась гангрена. І лікарі, і хворий розуміли, що необхідна ампутація. Треба було відігнати розпач, якось звикати до цієї думки. Та як?...
На третій день великого свята Водохрещення, коли люди радісно завершували святкувати зимові релігійні свята, Іван Васильович прокинувся після наркозу без ... ноги.
Так боляче незручно, незвично. Усе найкраще, що було, все в минулому. А з тобою лише спомини, недуга і немічність. Засумувала душа, затужила. Та так...до немочі, до нестями.
Схилилось зажурене чоло Івана Васильовича, тамуючи біль в душі.
Так же хотілося в небо...
А вийшло, що й по землі ходити буде тяжко.
Розбитого горем чоловіка з понівеченою ногою, зболеною душею підтримувала, як і годиться, звичайно, родина: як могли, огортали чоловіка, татуся й дідуся любов’ю, увагою, теплом.
Ниючий біль і тихий розпач підкрадалися  непомітно до серця, особливо темними ночами, та гнав їх від себе, як міг сильний і розумний чоловік.
Першою і нерозлучною помічницею стала милиця, втішні друзі і розрадники – книги. Близьким і рідним стало хатнє віконце, куди весь час лине погляд за бузковим весняним цвітом, осіннім журливим листопадом, чистим, як перше кохання, снігом.
А ще допомагає жити, відчувати себе повноцінним ота цариця-математика, бо й досі з такою ж легкістю й задоволенням виконує Іван Васильович любі контрольні роботи з фізики та математики, отримуючи неймовірну втіху від цієї роботи і спілкування з усіма, хто звертається: і дітлахи-учні, і випускники, студенти і друзі - колеги.
Лише постукай у віконце до Івана Васильовича – відчиняться двері і визирне усміхнене обличчя сивого чоловіка все ж з тим колишнім парубоцьким кучерявим чубом.
Отак і живе у с.Головниця місцевий „професор фізики та математики”, колишній „майже космонавт” і просто чудовий, сповнений людяності, доброти, чуйності чоловік, Якубович Іван Васильович,якому непросто й нелегко ходити по землі, та душа якого, як і колись все мріє відірватись від землі, а думки й розум щодня сягають в небо синє...

 

Кузьмич Л.І. – директор Головницької 
ЗОШ І-ІІІ ст. Корецького р-н.
Шевчук Н.О. – зав. бібліотекою с.Головниця